Сьогодні в Україні знайдеться не багато людей, які зуміють обґрунтовано пояснити, чтому головне свято весни має три назви — ВЕЛИКДЕНЬ, ПАСХА або ж ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ. Більшість же людей над цим навіть і не задумується.

ВЕЛИКДЕНЬ — свято, час виникнення якого губиться у сивій давнині. Дослідники визначають йому на наших землях не менше 7000 років. Уже в цей час склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербиці, розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки) тощо.

ПАСХА — це свято, пов'язане з виходом юдеїв з єгипетського рабства. Назву «пасха» святу дало гебрейське слово «песах». При цій події, за Біблією, Бог Яхве повбивав на «єгипетській землі кожного перворідного від людини аж до скотини». Щоб не зачепити своїх обраних і не понищити юдейські сім'ї, він наказав їм помазати свої двері кров'ю жертовного ягняти. Ці будинки він обминув і на відзнаку цього наказав юдеям у всі часи святкувати святу Пасху.

ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ. Це свято почали відзначати порівняно недавно. Рішення щодо необхідності святкування Воскресіння Христового виніс Нікейський собор у 325 році н. е. Відповідно в Україні це свято почало впроваджуватися лише після охрещення Русі у 988 році. В основу свята покладена євангельська розповідь про воскресіння Христа, що припало на святкування юдейської Пасхи.

Магія пасхальної ночі

У ніч перед Великоднем парубки розводили вогонь і стежили, щоб він горів усю ніч, світив янголам-хранителям.

За народними уявленнями, ніч перед Великоднем магічна — можна за слушної нагоди знайти скарб. Здебільшого скарби народна уява «розташовує» поблизу кладовищ.

Священники цього дня одягають світлий церковний одяг замість повсякденного темного. До початку утрені священники, відповідно до стародавніх традіцій, обкурюють церкву фіміамом.

Після богослужіння із церкви виносять хоругви, хрест. Потім усі йдуть із церкви слідом за священником. Важливо, щоб в церкві ніхто в цей час не залишився. А залишитися в замкненій церкві можуть спробувати відьми, упирі й інша нечиста сила, що втрачає на Великдень свою могутність і тому ховається по кутках святого місця; відьми намагаються торкнутися рукою священника — начебто це додає їм сил.

Вітати одне одного — христосуватися — люди починають одразу після великоднього богослужіння. Звичай велить цілуватися, обмінюючись крашанками.

Одразу після служби в церкві добрий господар не поспішає за святковий стіл, а спочатку обходить своє господарство, пересвідчується, що все гаразд, посипає свяченою сіоою, відганяючи в такий спосіб нечисту силу, вітається з худобою. Звичай велить пригостити худобу і тільки після всіх цих дій господар заходить до хати, де в цей момент господиня подає на стіл святковий обід.

За свяченою за старих часів намагалися передбачити, як вестиметься господарство. Наприклад, якщо випадково на пасці буде знайдено білу шерстинку, то біла худоба буде плідна і здорова.

Після великоднього обіду люди йдуть на цвинтар — привітати померлих родичів зі Світлим Воскресінням Господнім, залишають на могилах родичів і друзів паски та крашанки.

У деяких регіонах України зберігається звичай обливатися водою у великодній понеділок, він так і називається — обливальний понеділок.

Українські великодні традіції

• Найкращий час для варіння крашанок — чистий четвер. Викидаючи шкаралупки з-під крашанок, слід перетерти їх на дрібні друзочки, щоб ними не могла скористатися відьма.

• Свячений хрін допомагає проти нудоти і глистів.

• Свячені пшоно та сіль допомагають від пропасниці.

• Посвячена на Великдень голка допомагає від курячої сліпоти. Процедура «лікування»: слід дивитися крізь вушко цієї голки на схід сонця.

• Народ вірить, що коли всю великодню службу відстояти у церкві з крашанкою, все уважно слухатимеш і не почнеш при цьому дрімати, то ця крашанка матиме дуже довгий «термін придатності» — не зіпсується навіть через багато років.